Яким чином запорозькі козаки стали сильніші за турків?

Запорозькі козаки стали такі небезпечні для турків, що їхній султан Амурат часто повторював:

«Якщо хтось інший замишлятиме щось проти турків або вирушить на війну з ними, то в обох таборах принаймні спатимуть спокійно, як раніш. Та коли на турків нападуть запорозькі козаки, турки одразу прокинуться й забудуть про всі свої плани».

Тому імператор Осман і він сам завжди передбачали включення в угоди з Польщею статті надзвичайної важливості про заборону козакам плавати Дніпром і Понтом Евксинським.

Становлять інтерес певні подробиці проведення їхніх походів проти турків.

По той бік порогів Бористена є чимало островів. Один із них знаходиться нижче річки Чортомлик, і його оточують понад десять тисяч острівців. Деякі з них вивищуються над річкою, інші вкриті водою та комишами так, що не можна розрізнити протоки між ними. Ці острівці служили козакам притулком.

Вони звали їх «військова скарбниця» і переховували на них здобич, захоплену під час чорноморських походів. Доступи до цих острівців такі важкі та небезпечні, що багато турецьких галер загинуло під час переслідування козаків.

Ці острівці є також місцем збору козаків перед походом. Як тільки вони зберуться й виберуть генерала, який поведе їх у похід, вони починають будувати кораблі, що мають шістдесят футів завдовжки та десять або дванадцять завширшки.

Ці кораблі не мають кілів, вони є просто човнами з тополі або верби, надбудованими та обшитими дошками, які з’єднуються між собою кілками. Козаки ставлять на них двоє коротких весел, щоб корабель швидко повертався на випадок втечі від ворога. З обох боків корабель обв’язують комишами, роблячи бинду завтовшки як барило, щоб захистити його від хвиль.

Звичайно буває десять, дванадцять або п’ятнадцять весел з кожного борту корабля, швидкість якого переважає швидкість турецьких галер.

Увесь їхній харч становлять сухарі, які вони тримають у бочці, барило кулешу та інше барило ’з галушками, які вони їдять з кулешем.

Вони не беруть із собою ні горілки, ні інших міцних напоїв, бо хоч вони й звикли до пиятики, але під час походів залишаються зовсім тверезі.

Збирається звичайно п’ять-шість тисяч козаків, і на кожен корабель сідає п’ятдесят або шістдесят з п’ятьма чи шістьма фальконетниками. Кожен із них озброєний двома аркебузами і має достатню кількість куль та пороху.

Їхній генерал чи адмірал вивішує на своїй щоглі прапорець, щоб відрізнити свій корабель від інших. Кораблі пливуть так щільно, що їхні весла торкають одне одного. Готові до походу, вони чекають при виході з лиману, щоб вийти з Бористена.

Щоб уявити собі відвагу запорожців і небезпеку, якій вони кидали виклик, треба мати на увазі, що турки володіли славетними містами Кизи-Керменом на березі Дніпра та Тавангородом навпроти нього на острові на тій же ріці. На тому ж острові вони мали ще одне місто — Аслан, від якого було натягнуто через Дніпро залізні ланцюги аж до Кизи-Кермена та Тавангорода, щоб не дати ворогові вийти з Дніпра вночі. Такий самий ланцюг було натягнуто через Кінську аж до кордону Криму.

Посередині цих річок було залишено місця для проходу, і гармати згаданих міст було наведено на ці проходи так, що той, хто спробував би пройти, зустрів би вогонь усієї артилерії.

Однак запорозькі козаки проходили там, вдаючись до воєнної хитрості.

Перш ніж підійти до міст, про які ми говорили, вони зрубали велике дерево, лишаючи на ньому всі гілки, і штовхали його перед собою по ріці вночі. Наблизившись до міст, вони заходили у річку Космачу, що тече поблизу Кизи-Кермена з боку Очакова, а дерево пускали плисти на ланцюги.

Як тільки воно торкалося ланцюгів, вони починали хитатися, турки здіймали тривогу й стріляли з гармати. Та після того, як вилітало ядро, і перед тим, як турки встигали знов зарядити гармату, козаки проскакували небезпечне місце. І, хоча турки обстрілювали їх з мушкетів, спинити їх вони не могли.

Поява козаків наводила жах на всіх, і жах цей швидко поширювався аж до Константинополя. Звідти розсилалися листи на береги Анатолії, Румелії та Болгарії, щоб кожен був пильний та обачний.

Але ці листи приходили звичайно пізніше від козаків, які виявляли таку спритність і так розраховували свій час, що за сорок годин були вже в Анатолії, де вони грабували й розоряли цілі міста, як Трапезунд чи Синоп.

Іноді вони навіть мали сміливість підійти на два льє до Константинополя й захопити полонених на очах у цього міста.

Козаки могли добре бачити здалеку турецькі кораблі, але їх самих турки не могли виявити, бо козацькі кораблі підіймалися лише на два з половиною фути над водою.

Отже, козаки наближалися до них на одне льє, а тоді раптом починали швидко гребти й за якусь мить оточували корабель. Атакований з усіх боків безліччю козацьких човнів, цей корабель неспроможний був захищатися. Козаки захоплювали його, забирали гроші, гармати й усе, що можна було зняти, а корабель пускали на дно.

Дуже часто козаки також проходили й іншими шляхами, про які ми говорили, а ще й між Очаковом та Кінбурном, використовуючи сприятливий вітер, а турки про те й не здогадувалися.

Одного разу вони дійшли до трясовини, перетягли свої човни по суходолу до першого корабля, яким вони спустилися до моря, і пройшли між Кінбурном та Очаковом непоміченими. А якщо навіть їх помітили, то не здогадувалися про їхні наміри.

Добравшись до моря, вони затопили човни, зійшли на землю, захопили турецьких та татарських коней та худобу і переправили на них здобич на Січ.

Іноді вони розділялися на дві ватаги, одна з них рушала водою, а друга — суходолом, і згодом вони зустрічалися, щоб разом грабувати й розоряти край.

Та часто повторювані хитрощі вже не обманювали турків. Вони, у свою чергу, випереджали козаків та захоплювали багатьох із них у полон та неволю. Козаки, побачивши недостатність їхніх застарілих маневрів, стали вигадувати нові способи безкарних грабунків.

Вони споряджали невеличкі човни, щоб легше дістатися ними до міст, які тут не раз було згадано, і, щоб уникнути нападу, пливли мілководдям та іншими небезпечними місцями. Коли ж вони добиралися до місць, де колись потопили свої великі кораблі, то підіймали їх з глибини за допомогою механізмів, що їх привозили з собою. Потім вони займалися піратством на цих кораблях з невеликим ризиком для себе.

Турки намагалися всіма засобами віддячувати за удари, яких їм завдавали козаки, але вдавалося їм це дуже рідко, і вони дорого платили своїм ворогам за їхні небезпечні й обтяжливі подорожі.

Козаки, завдяки своїм численним плаванням по Чорному морю, так добре його пізнали, що почувалися на ньому більш певно вночі, аніж турки серед білого дня. Вони доходили аж до гирла Дунаю, де колись стояло славнозвісне місто Варна, що належало туркам.

Захопивши це місто, вони перерізали його залогу і зруйнували Варну дотла.

Нарешті вони насмілилися рушити на Царгород, сіючи навколо жах та спустошення, грабуючи міста, містечка та села.

Це багато разів повторювалось в одинадцятому та дванадцятому століттях. Чи не греків грабували вони тоді? Адже в одинадцятому й дванадцятому століттях ще нічого не знали про турків. У Костянтина Порфирородного можна знайти опис тих подій.

Одне слово, від часу поселення козаків на своїй землі турки не мали більш небезпечних ворогів, а Польща, як і Московія, — більш міцної та непоборної перешкоди нападам турків і татар. Але й самі козаки були підбадьорені та заохочені своєю перевагою та трофеями, забраними у ворогів.

Справді, всі їхні гармати та інша вогнепальна зброя були свого часу відібрані в турків. Вони стали грозою цих останніх не тільки завдяки перемогам, здобутим у звичайних боях, але й через їхню перевагу в облогах. Адже вони змушували турків багато разів ганебно тікати з атакованих ними позицій, а найбільше докучала туркам козацька манера поволі й помалу їх послаблювати та розоряти грабунками й несподіваними наскоками.

Можна сказати, що, якби Польща, а потім Московія дозволили козакам спокійно користуватися їхніми привілеями, ці дві держави завжди мали б захист від турків. Але заздрощі та підозри зіпсували все. Нещасних козаків довели до того, що вони — для того, щоб вижити, — змушені були битися з поляками й шукати союзу зі своїми давніми ворогами для вторгнення в Польщу.

Польська корона завжди розглядала козаків як своїх підданих, тоді як вони вважали себе лише її союзниками. Адже вони ніколи не хотіли мати над собою проводиря чужого походження, якого призначав би польський король, і єдиним знаком їх залежності від польської корони була присяга нового гетьмана на вірність королю.

Польське королівство їх втратило.

Московія скористалася з їхнього невдоволення, щоб притягти їх до себе і згодом, у свою чергу, розчарувати.

Кінець кінцем вона, йдучи проти власних інтересів, зруйнувала Запорозьку Січ, заборонивши навіть згадувати про неї, а мізерну решту козаків розпорошила по своїх землях.