"У війні проти НАТО Росія капітулює за 10 днів"

Війни ХХІ століття виграють не літаками чи танками, а надсучасними технологіями, – каже старший аналітик міністерства оборони США Девід Джуберг

Чи готова Україна отримати летальну зброю від США?

– Проблема в тому, що нема механізму контролю над її використанням. ­Нещодавно радником міністра оборони України Степана Полторака став генерал Джон Абізаїд. Пентагон сподівається, що він та його команда створять систему контролю за використанням допомоги. Тоді її збільшать.

Від української сторони залежить не все. Передача зброї потребує осмислення й політичної волі. 22 вересня Палата представників Конгресу США одностайно ухвалила акт "Про підтримку стабільності та демократії в Україні". Він узаконює передачу летального озброєння. Документ мають підтримати ще Сенат і президент. Бюджет на 2017 рік передбачає відповідне фінансування.

Девід ДЖУБЕРГ, 46 років, підполковник міністерства оборони Сполучених Штатів Америки. Народився 1970 року в місті Ґрейт-Нек, штат Нью-Йорк, США. Батьки – нащадки емігрантів. Материні родичі перебралися з Росії 1917-го, після більшовицького перевороту. Батькові пройшли Другу світову війну в складі радянської армії і переїхали до Сполучених Штатів. ”Баба по батьковій лінії дала мені перші уроки російської мови”. Після школи пішов на службу в армію. Одночасно навчався в Університеті генерального штабу збройних сил. Отримав диплом спеціаліста з арабської мови у Військовому інституті іноземних мов у місті Монтеррей, Каліфорнія. 1993-го був зарахований до елітного 75-го полку рейнджерів сил спецоперацій армії США. Брав участь у конфліктах у Сомалі, Ємені, Косові, Афганістані та Іраку. 2003 року подав у відставку. До 2008-го був співробітником приватної військової компанії PSC на Близькому Сході. У 2008–2013 роках працював у Москві помічником військового аташе в посольстві США. З 2013-го обіймає посаду головного аналітика з питань Росії в Міністерстві оборони. Розлучений, має двох дітей. Захоплюється полюванням та історією. Живе в місті Арлінґтон, штат Вірджинія. У вільний час веде блог у Facebook, де спростовує пропагандистські міфи російських ЗМІ та розповідає про життя і військову службу в Штатах.

На що варто акцентувати увагу в реформі Збройних сил?

– Обороноздатність України посилить новітня техніка. Однак досвід Іраку показує, що надзвичайно важлива також підготовка кадрів. Потрібно інвестувати ресурси у професійність особового складу на всіх рівнях. Остаточною метою є створення війська, яке функціонує за стандартами НАТО. Це контрактна армія з мотивованих і якісно підготовлених добровольців. Цей процес триває.

Як Пентагон оцінює стан справ на Донбасі?

– Кремль зазнав серйозної поразки. Росії не вдалося захопити стратегічно важливий Маріуполь. Не змогли пробити до Криму сухопутний коридор, без якого важко втримати півострів. На фронті Кремль отримав патову ситуацію. Додатково стикнувся з протидією союзників України. Спровокувати розкол західних країн і послабити санкції не вдається. Провідні держави не закрили очі на анексію Криму в обмін на допомогу Росії в Сирії. Кремль зазнає невдач на всіх важливих напрямках своїх воєн у світі.

У результаті вторгнення в Україну Путін посилив вплив НАТО в Європі, зруйнував власну економіку й лишив Росію в ізоляції. Імідж країни в світі погіршився, вона втрачає ринки збуту нафти й газу в Євросоюзі, викриті всі слабкості російської армії. Водночас українці згуртувалися щодо інтеграції із Заходом та в боротьбі проти Москви. Путін стратегічно програв.

Мінські угоди – реалістичний план врегулювання на Донбасі?

– У чистому вигляді – ні. Просто піти з Донбасу для Путіна – означає визнати поразку. Це зруйнує його рейтинг у Росії. Час працює проти Кремля. Міжнародні санкції діють, економічна ситуація в РФ погіршується. Скоро росіяни задумаються: чи варта Україна порожнечі в їхніх холодильниках?

Зараз не слід сподіватися на зрушення навколо Мінських домовленостей. Путін чекає, коли на політичну сцену вийде нова президентська адміністрація США.

Який найімовірніший сценарій розвитку подій на Донбасі?

– Нині це – закритий анклав без грошей та роботи, зате зі зброєю та бойовиками. Його майбутнє нагадуватиме щось середнє між Сомалі, Сектором Гази і сюжетом фільму "Шалений Макс". Розгул злочинності, бідність, соціальні катастрофи. Якийсь час після завершення боїв регіон існуватиме напівнезалежно. За прикладом чеченської Ічкерії після поразки Росії в 1995–1996 роках. Згодом українські війська відновлять контроль над Донецьком і Луганськом. Це неминуче, бо самостійно анклав існувати не може, підтримка Росії не триватиме вічно.

Як Україні ефективно реінтегрувати окуповані території?

– Є три шляхи. Перший – найпростіший. Встановити політичний і військовий контроль, забезпечити порядок, виплачувати пенсії та допомогу, збирати податки й чекати, що з часом ворожнеча забудеться, а європейський вибір виявиться привабливіший для молоді Донбасу. Такий шлях не враховує вплив РФ, яка не відмовиться від зомбування тамтешніх жителів. Без адекватної інтеграційної політики сепаратизм відновлюватиметься постійно.

Другий шлях – радикальний. Передбачає поступову "українізацію" регіону, пропонуючи його жителям самоідентифікацію "насильно русифікованих українців". Це звабливий варіант, адже пропонує зрозумілий образ ворога – росіяни і приклади для наслідування – Латвію та Естонію. Сценарій може спровокувати масові реваншистські настрої з непередбачуваними наслідками. Та й не гуманний.

Третій – найскладніший і найцікавіший. Варто перетворити населення Донецької та Луганської областей на жителів об'єднаної Європи. Не імперіалістів, не ксенофобів, не шанувальників "сильної руки", а російськомовних європейських українців. Цього можна досягти, використовуючи демократичні російськомовні ЗМІ, запроваджуючи патріотичне виховання. Людей із будь-якою рідною мовою можна навчити жити в демократичній державі.

Як повернути Крим?

– Із Кримом буде простіше, ніж із ЛНР та ДНР. Він добровільно повернеться в Україну, якщо в ній зростатиме добробут людей. Світ ніколи не визнає анексію півострова. Повернення під контроль Києва для його жителів може виявитися привабливішим за злиденне існування в "сірій зоні".

Чи реальний зараз сценарій повномасштабної конфронтації між Російською Федерацією й НАТО?

– Дії Путіна важко прогнозувати. Він завжди робить те, чого від нього не чекають. Росія штучно провокує погіршення безпеки в країнах Балтії. Нагнітання військово-політичної ситуації в регіоні активно висвітлюють російські ЗМІ. Це зачіпає потрібні струни в ментальності росіян – мобілізує громадську думку на користь Кремля та відволікає від внутрішніх негараздів. Така політика наростає, як снігова куля. Заради утримання влади Путін може зважитися на світову війну.

Автор: REUTERS

Український військовослужбовець тренується управляти безпілотним літальним апаратом поблизу Києва, 6 листопада 2014 року. 
Курси для розвідників організували волонтери

– Пентагон і командування Альянсу мають плани воєнних дій проти всіх країн світу. В першу чергу – проти агресивних і нестабільних. Протистояння між НАТО і Росією триватиме не довше 10–20 днів. Військовий бюджет Альянсу вдесятеро перевищує оборонні витрати Росії. Це буде війна гвинтівки проти лазера.

Якщо Москва застосує ядерні ракети, то з них злетить максимум половина, а решту перехопить глобальна система протиракетної оборони. Єдине, що справді небезпечне – це ядерні ракети із субмарин біля берегів Європи та США. Але і в цьому випадку вважаємо, що зможемо перехопити всі удари.

Відповідь НАТО буде приблизно наступною. Спочатку невидимі для радарів бомбардувальники Stealth знищать усі військові об'єкти і заводи. Потім електромагнітні безпілотники за допомогою імпульсу вимкнуть усю електроніку в найбільших містах Росії. На той момент усе військово-політичне керівництво РФ вже буде за межами країни. Після цього будь-які бойові дії для Росії стають неможливими. До повної капітуляції РФ на 10–20-й день конфлікту ніхто не побачить жодного солдата НАТО. Після цього ми візьмемо на себе керівництво країною – до обрання демократичного уряду Росії.

Чому Москва стала такою агресивною?

– Це неорадянський великодержавний реваншизм. Демократичний проект у Росії провалився. Ностальгія за тоталітарним минулим виявилася привабливішою і простішою за прогрес і рух уперед. Падіння СРСР зламало світосприйняття багатьох людей. Вони не змогли пристосуватися до нової реальності. Пострадянська ж влада в Росії сформувала мислення, орієнтоване не на сучасні цінності, а на ментальний спадок СРСР. А приблизно з 2005 року Кремль почав свідомо культивувати цей реваншизм. Росіянам нав'язали відчуття національного приниження й поразки після розпаду "імперії", образу на весь світ. Хоча Захід, насамперед США, свого часу зробив багато для РФ – від фінансової допомоги до залучення у престижний клуб Великої вісімки.

Тепер сприйняття історії та сучасності в Росії викривлені так, що населення готове миритися з економічними труднощами заради відчуття величі та зверхності над іншими народами. Вони не знають власного минулого і не хочуть розуміти, як поневолені народи ненавиділи СРСР. Річниці незалежності від Радянського Союзу зараз святкує 31 країна.

Що головне в сучасній війні?

– За останні 25 років військова справа зробила величезний крок уперед. Війни ХХІ століття виграють не літаками чи танками, а надсучасними технологіями. Високоточне потужне озброєння, засоби інтерактивної розвідки, технології безпілотних апаратів, диверсії в кіберпросторі – ось яке обличчя має війна зараз. Америка підтримує лідерство у сфері військових технологій, тому наші збройні сили – надсучасні й максимально боєздатні.

Величезні дивізії танків і мільйонні армії піхоти залишилися в минулому. Настав час сил спецоперацій, практично автономної військової техніки й високопрофесійних мотивованих фахівців. Тому рекомендуємо Україні забути про застарілі моделі призовної армії та інвестувати в підготовку особового складу й залучення іноземних технологій.

Чи варто нам рватись у НАТО?

– Безперечно. Контроль над Україною завжди буде стратегічною метою Росії, адже без неї Москва не зможе оголосити себе наддержавою. Доки в України є такий нестабільний агресивний сусід, варто рухатися до вступу в оборонний Альянс. Після розпаду СРСР до НАТО приєдналися 14 країн колишнього соціалістичного табору. Членство у блоці подарувало їм імунітет від прямої військової інтервенції Росії, на відміну від позаблокової України.

Автор: Ілля ПОНОМАРЕНКО